Майбутній провідник повстанського руху, Головний отаман Холодного Яру Кость Пестушко (Степовий-Блакитний) народився 10 лютого 1898 року в с. Ганнівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії в заможній селянській сім'ї. Крім Костя в родині було ще троє синів – Іван, Федір і Микола, а також троє дівчат – Поліна, Віра і Уляна, які ще до 1917 року закінчили гімназію. Кость навчався в двокласній міністерській школі, . Після закінчення школи вступив до Олександрівського механіко-техн. училища (нині – Запорізький тех. університет), але після конфлікту з професором зголосився піти добровольцем на фронт. Майже два роки хоробро воював на турецькому фронті, діставши в нагороду кілька Георгіївських хрестів. Був поранений. Після шпиталю був направлений до офіцерської школи в місто Горі. Після офіцерської школи отримав призначення на Західний фронт, де й зустрів Лютневу революцію. Зголосився добровольцем до так званих "ударних батальйонів смерті". Там його й застав більшовицький жовтневий переворот, який спричинив повний розлад армії і криваві розправи над офіцерами. Костя врятували солдати-українці і допомогли йому виїхати до додому. Восени 1918 року Костя було мобілізовано до Армії УНР. Під час антигетьманського повстання Кость приєднався до війська Симона Петлюри. Після суперечливих подій на українських теренах і фактичного розпуску українського війська соціалістичним урядом, Кость мусив повернутися в рідні місця. Пестушко, отримавши зброю від Махна, організував загін і воював з білогвардійцями-денікінцями в районі Кременчука. Таким чином постала "Середньодніпровська група" під командуванням Пестушка у складі загону Кацюри (1000 багнетів, 5 кулеметів) і відділу Скирди (500 багнетів, 2 кулемети). Оперативним простором групи стали Черкаси, Чигирин, Кременчук, Знам'янка, Олександрія з напрямком на Білу Церкву. Доформувавши своє військо, в районі Чигирина отаман Пестушко наскочив на велику залізничну станцію Знам'янку і вибив звідти білогвардійців генерала Слащова. Свою групу, яка нараховувала 3000 бійців, Блакитний назвав "Республіканським військом", чим викликав невдоволення Нестора Махна. Переконавшись у справжній сутності махновської армії, Кость Блакитний дійшов категоричного висновку: "Махновці – це банда, яка живе сьогоднішнім днем. … Махно ніколи й нічого не мав спільного з українською справою". У січні 1920 року Пестушко приїхав у Ганнівку. Саме в той час в село вступила червона дивізія латишів. Костя арештували, але, переконавшись, що в денікінському війську він не служив, звільнили, і на сході села його було обрано головою волосного ревкому і комісаром Ганнівської волості. На цих посадах він перебував до 12 травня 1920 року. Прикриваючись офіційним становищем, Пестушко творив українську підпільну організацію. На той час у Криворізькому повіті діяли дві підпільні організації – одна під керівництвом Клепача і Скляра (Шкляра), інша – під кер.Пестушка. визрів план повстання. Для цього було вирішено скористатися черговою мобілізацією новобранців до Червоної армії, якою, згідно з розпорядженням більшовиків, мали опікуватися голова Ганнівського волосного комітету Пестушко і голова Жовтянського волосного комітету, колишній капітан царської армії Григорій Гниненко. 12 травня вони разом з новобранцями прибули в Кривий Ріг. Після гучної промови воєнкома перед новобранцями, які мали стати, за його словами, "настоящими воинами рабоче-крестьянской Красной армии", Пестушко, який стояв поруч, витягнувшись по команді "струнко", у відповідь на його привітання раптом вистрелив у нього - і той снопом повалився на землю. І в цю мить прозвучав дзвінкий голос Пестушка: "За нашу кров, за нашу честь, за кривди нашого народу!". Це був сигнал до повстання, з якого, власне, і почалася історія творення Степової дивізії, колискою якої став район войовничих козацьких сіл – Верблюжки, Варварівки, Водяного, Петрового, Ганнівки. Повстання, яке вибухнуло в Кривому Розі, стрімко розповсюджувалося Херсонським степом (Олександрія, Херсон). Ось панічні зведення Кременчуцької губЧК: "В районе Павлыш - Лекаревка оперируют банды ок 1000 человек... Повстанческое движение и бандитизм охватывает весь уезд". "4-го сентября бандой до двух тьісяч человек под предводительством Степового бьіл произведен налет на Александрию... Бандитами разграблен вещевой склад 1-го запасного батальона, уведена музыкальная команда, вьіпущеньї из тюрьмьі 29 бандитов. В нашем отряде єсть жертвьі... Банды организованы в дивизию, имеющую четыре полка. Разбросаны побатальонно по всему Александрийскому уезду. Определенно известно, что заняты села Звенигородка, Куколовка, Красная Новостародуб. ...Сводно-обьединенньїй отряд под командой командира отряда особого назначения 6-й армии т. Юдицкого... вступил в бой с бандой большой численности до 5000 человек в составе пехоты и артиллерии, с пулеметами, большим запасом снарядов. В результате боя отряд т. Юдицкого был разбит". Чекіст-історик Б.Козельський зазначав, що в районі діяльності Олександрійської (Степової) дивізії "майже неможливо було провадити радянську роботу. Банди тут, - писав він, - рубали й сікли на всі боки - вони зробили з деяких повітів киплячий казан. 24 вересня 1920 року Степова дивізія переможним маршем підійшла до Холодного Яру. На нараді отаманів Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. Як пишуть дослідники повстанського руху, в результаті успішних дій повстанців від Городища і до Олександрії було суцільне повстанське море. Повстання, справді, розгоралося і набувало, як тоді казали, "поголовного характеру". В його полум'ї зникали окупанти та їхні наймити. Згідно з повідомленнями чекістів " банды с каждым днем увеличивались", зокрема, 11 жовтня 1920 р. в селах Чечеліївці та Олександрівці Олександрійського повіту розмістився загін у 8000 повстанців. Чекісти уточнювали: "Вооружена банда частью куцаками, частью штыками и вилами. Имеет до 800 винтовок, три пулемета... В Новопражском районе, в деревне Верблюжка, по направленню станции Долинской появилась банда Штыля, 600 - 700 человек, вооруженная куцепалами и винтовками... В село Мироновку в ночь на 12 октября вступила банда в 5000 человек..." Але на осінь виникли обставини, які змусили Степовогоприйняти згубне рішення про демобілізацію дивізії і перехід у підпілля. Змусили до такого рішення невтішні відомості, які стали надходити з рідних сіл до повстанців, що чекісти беруть у заручники їхніх близьких і рідних, палять хати і терирозують населення. Повстанці стали вимагати повертати додому. як зазначав генерал Капустянський поляки поспіхом уклали ганебний мир і більшовики змогли перекинути війська на внутрішній фронт), тому Пестушко мусив змінити попередні плани. Вже в районі Сентова маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії Будьонного, що із заходу вогненним смерчем сунула на південь України для боротьби з Врангелем. Командир ударно-розвідувального загону степовиків Чорний Ворон, першим виявивши ворога коло Сентового, не став чекати, поки будьонівці помітять колони степовиків і заатакують їх на марші. Він першим кинувся на червону лавину. Будьонівці спершу сприйняли повстанців за своїх. Тому і Чорний Ворон зумів упритул наблизитись. Тачанки, різко розвернувшись, залили прицільним кулеметним вогнем будьонівців, викосивши кілька сот душ. Привернувши таким чином увагу близько двох тисяч вершників, Чорний Ворон повів їх у протилежний від Степової дивізії бік. Розгорнувшись лавою, червоні, врешті, наздогнали степовиків і оточили лісок, в який заскочив загін Чорного Ворона. На жаль, отаман, уродженець Жовтих Вод, не знав добре холодноярських околиць і непомітно вивести частину не зумів. А прорватись із боєм не пощастило. Тим часом червоні, підтягнувши гарматні частини, почали обстрілювати ліс. Три години, не втихаючи, гупали гармати, руйнуючи останній захист степових вершників... Ворог пропонував скласти зброю, та ніхто з козаків і не думав здаватися. Коли будьонівці увійшли в лісок, поранені воронівці "самі себе добивали на очах у ворога". Залишившись з двома козаками, Чорний Ворон несподівано підняв догори руки І вигукнув: "Здаюсь!" Повіривши, червоний командир підскочив майже впритул. Він навіть не встиг пошкодувати за свою необачність: Чорний Ворон всадив йому кулю просто у груди. "Не вам, московські запроданці, своїми брудними руками взяти Чорного Ворона", - зневажливо кинув отаман. І повільно, підніс до скроні пістолет. Пролунав постріл. За ним ще два - це останні козаки-воронівці поставили знак оклику у своєму героїчному житті. Селяни навколишніх сіл позбирали загиблих козаків і поховали їх в одній могилі в лісі Раєвського. Наближалася осінь, люди були без обмундирування, не мали достатньо запасів фуражу і продовольства. Отже, дивізію було зрештою розпущено з тим, щоб проводити в подальшому підпільну роботу з метою підняття більш широкого повстання. Згідно з вказівкою повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника, який готував всеукраїнське повстання, Кость мав підняти широке повстання на Херсонщині. Але внаслідок зради отамана Андрія Рибалка-Зірки ці плани було зірвано. З його вини було заарештовано ЧК і 7 вересня 1921 року розстріляно в Жандармській балці Катеринослава 51 повстанця. Було розкрито і Цетральний український повстанський комітет у Києві, керівництво якого також заарештували. Під час перебування в Ганнівці був зраджений колишнім повстанцем Кравченком і Кость Пестушко. Будинок, в якому знаходився Кость і його соратник отаман Лютий (Ялисей Черевик) було оточено. З боєм прориваючись з оточення, Кость був поранений у спину. За свідченням чекістів, помираючи, Кость вимовив слова: "Помираю за рідну Україну". За твердженням брата Костя – Федора, на очах у якого він загинув - останніми словами Костя були: "Як буде Україна вільною, передайте привіт!"
Ймовірне фото отамана та малюнки очевидців При підготовці було використано наступні джерела : http://kr2012.com/news/news.php?ELEMENT_ID=185589 http://ruthenos.org.ua/HTML/Postati/kost.html http://www.kr2012.com/leisure/calendar/event.php?IBLOCK_ID=95&SECTION_ID=4373&ELEMENT_ID=76819 http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1290 http://lib.rus.ec/b/241559/read
у 2010 в його рідному селі встановлено пам"ятник (хоча і не без пригод). усі витрати, пов’язані з ушануванням пам’яті борців за незалежність України, взяло на себе громадське об’єднання «Тернівське козацтво». За словами його отамана Юрія НАСТУСЕНКА, настав час вшановувати справжніх героїв України, які склали голови за волю України. І цей пам’ятний знак, встановлений на 3-метровому кургані, — чергове нагадування нам про те, що народ, котрий має таких героїв, рано чи пізно здобуде собі і славу, і волю. http://www.kr2012.com/news/news.php?ELEMENT_ID=183358
7вересня 1921 року в Жандармській балці в Катеринославі Катеринославською ЧК було розстріляно 51 повстанця, які входили до підпільної мережі Степового-Блакитного. Ось їхні прізвища: Отамани: Юхим Охтономович Ільченко, Олександр Ксенофонтович Микитенко-Огник, Оврам Михайлович Огій, Марко Васильович Кикоть, Підпільниці: Віра Лук'янівна Бабенко, Параска (Паша) Лук'янівна Бабенко, Ганна Дмитрівна Уманська, Тетяна Несторівна Дядик, Агнія Єлисеївна Євтушенко, Катерина Олексіївна Рибка, Надія Андріївна Бардашева, Поліна Семенівна Калина, Катерина Йосипівна Мойсеєва, Ганна Степанівна Царенко, підпільники і партизани: Максим Харитонович Цибенко, Іван Георгійович Горобець, Іван Петрович Воробей (Горобець), Сергій Гаврилович Кордуян, Марко Васильович Целина, Пилип Олімпійович Щукін, Іван Андрійович Бардашів, Іван Дем'янович Шпонько (він же Кочерга-Кочереженко-Печерний), Андрій Єлисейович Калина, Микола Демидович Окатий, Кирило Митрофанович Чебаненко (Чабаненко?), Петро Іванович Величко, Микола Антонович Максименко, Дорофій Артамонович Товмач, Лаврентій Єгорович Гордієнко, Йосип Созонович Безрідний, Давид Микитович Межевецький, Яків Євстафійович Таран, Павло Никифорович Мар'янченко, Олекса Андрійович Литвиненко, Олександр Трохимович Василенко, Олександр Лук'янович Смолєєв (Смолій?), Іван Григорович Гуртовий, Семен Парфентійович Коваль, Дмитро Савелійович Васич, Григорій Юхимович Тарасенко, Пилип Васильович Яровий, Олександр Петрович Запольський, Порфир Якович Криволоцький, Михайло Іванович Кедровський, Георгій Миколайович Горященко, Олекса Митрофанович Рибка, Іван Капітонович Шабля, Кіндрат Миколайович Бондаренко, Федір Каленикович Бузько, Павло Пилипович Кравченко, Михайло Михайлович Яковенко-Яловенко. Серед інших розстріляли і зрадника Івана Олександровича Зірку-Рибалка. На превеликий жаль, мало хто з сьогоденних мешканців Дніпропетровщини знає їх. Адже старшому поколінню втовкмачувалося що це – бандити, багато молодих людей з ними погоджуються. Але й в нас, на Дніпропетровщині вже є ті, хто розуміє, щ він є українець та як наслідок відповідає за Україну та її долю, як це розуміли вищезгадані жертви ЧК. Підтвердженням їхньої свідомості можуть бути слова Костянтина Пестушка: „ Смерть не така страшна, як хтось думає. Але померти ні за цапову душу — дуже страшно… За таку смерть нащадки проклянуть… Я тільки раз поклявся перед нашим жовто-блакитним прапором — вмерти за нього. Вмерти за нашу священну національну ідею збираюсь тільки один раз. Такої смерті й шукаю вже три роки, і я її колись знайду”..: За матеріалами: Роман Коваль „ Кость Блакитний, отаман Степової дивізії”
Памяті Головного отамана Холодного Яру СТЕПОВОГО-БЛАКИТНОГО (Костя ПЕСТУШКА) «За нашу кров, за нашу честь. за кривди нашого народу» СТЕПОВИЙ-БЛАКИТНИЙ (Кость ПЕСТУШКО) - За нашу кров, за нашу честь, за кривди нашого народу гуртуймося іти на герць за Україну! За свободу!- Гукнув отаман Степовий, І загуло навкруг степами: «За землю й волю буде бій – ходім хутчій, братове, з нами! Допоки нас червона рать усіх за горло не схопила і не згребла всього добра, бери, земляче, свої вила!» І заюрбився Кривий Ріг. В Терни, Херсон, Олександрію, здійнявши куряву доріг, свою несе повстанство мрію про тихе, вольнеє життя без ВУЧКа і комісарів, що селянину майбуття готують в злиднях комунарів. Гартує міць Холодний Яр, загони степові єднає: «Веди, отамане! Зброяр хай дасть набоїв, скільки має!» І загриміло, загуло повстання по усіх усюдах. Було всього тоді, було… Ніколи степ цей не забуде, як незасіяні поля тілами вкрилися героїв і захлиналася земля в той час лихий від сліз і крові. Мов пси скажені, йшли і йшли ордою нукери червоні. За рідну землю полягли Вкраїни славнії герої. …Отаман Степовий упав, підтятий пострілом у спину, і наостанок прошептав, мов заповіт перед спочином: «Ще не скінчився наш похід. Надію з нами не ховайте. Як буде воля, мій привіт Вкраїні милій передайте». Донині той триває бій. Борні немає тій упину – за вільний край наш степовий, за українську Україну. Володимир СТЕЦЮК, М. Кривий Ріг
Була знаменна дата 24,вересня 1920 року у Медведівці на Черкащині, де колись спалахнула Коліївщина, відбулась нарада холодноярських отаманів, в якій взяли участь командири Степової дивізії та ватажки збройних формувань з інших регіонів. На цій нараді криворізького отамана Степового-Блакитного (Кость Пестушко) було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. Докладнiше http://www.kr2012.com/news/news.php?ELEMENT_ID=211574
Где то эту статейку уже выкладывал, но на всяк случай еще раз: http://ord-ua.com/2010/10/30/atamanskaya-alternativa-1920-goda/?lpage=1
